Двоє йшли по безкрайній пустелі
Їх тіла були змучені, а очі благали про воду
І хоч ніч прохолодна була, вони йшли невеселі.
Бо плювати хотіли на свіжу і ясну погоду.
Двоє йшли лиш вперед, невагаючись
Один бубонів безупину, а інший мовчки слухав
Один широко очі розплющував все в горизонт придивляючись
Інший поряд ішов і сумлінно повітря нюхав.
Вони просувались, сонце зійшло, починались пекельні муки
Пісок нагрівався сильніше червоної сковороди
Один з відчаєм друга підняв на обвітрені, стомленні руки
Мить і поникли в минулому часті й маленькі сліди.
Кроки сповільнились, сонце залилось смертельним вогнем і плачем,
але перший все йшов, пагорб здолавши, помітив руїну.
Інший ж воду відчув у низу, інший воду побачив...
але перший хитнувсь і безсило упав на коліна.
Перший з важкістю впав попрощавшись з свідомістю
Інший встав, степенувся і голками впився у ноги пісок
Та увага прикулась до друга цілком і повністю
Він підбіг, він понюхав його і лизнув у висок.
З сил останніх вчепився за комір широкий
І забувши про біль у кінцівках в низ тіло тягнув.
Ось вода, ось вже поряд, та всеж і його подолав темний спокій
Пес знесилишвись впав на хазяїна свого і міцно заснув.
---
Місяць пройшов, двоє мовчали на сірій канапі
Пес все сидів й намагався торкнутися кінчиків вух
Вже давно зажили його мужні і сильнії лапи
Двоє сиділи в кімнаті і думали - поряд друг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636208
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2016
автор: Олексій Сонях