Залиш мені хоч трішечки тепла.
Залиш себе, а не свою оману.
Бо наша сутність – срібло із туману,
Але з тобою завжди я була.
І було добре, і нестерпно разом нам,
І ми губились в цім круговороті.
Я відкладала щастя десь на потім,
Бо марне діло – вірити словам.
І йшли роки, мільйони сотні літ,
А почуття помалу, та…згасали.
Я намагалась, але так вже стало,
Ти перестав наповнювати світ.
І з того часу із свого життя
«кохання» я назавжди вже забрала.
Я віддала тобі усе, що мала,
Не вимагай іще якесь чуття.
Зоставлю лиш малесеньке тепло
Собі на згадку про минуле наше.
Я обіцяю пам’ятати краще,
Ніж то насправді у житті було.
2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636378
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2016
автор: Івга Лис