Прости й пробач, що знову так невчасно
В своїй душі минуле воскрешу.
Бо десь там є серед уламків щастя
Те, що тобі відкрити не спішу.
Як сильно ломить необачне тіло,
Що вже не маю сили вороття.
Те, що тебе одного я хотіла
Навік впустити у своє життя.
Те, що боюсь зустріти твої очі,
Боюсь моїх невимовлених слів.
І що до тебе у покрові ночі
Я знов приходжу із далеких снів.
А що майбутнє вже без тебе в тузі,
У безмірі моєї самоти.
Те, що з тобою зовсім ми не друзі ,
Але ж немає ближчого, ніж ти.
Я так натхненно тебе відпускаю.
Я намагаюсь. Але ще болить.
Пробач мене, що я ще пам’ятаю,
І що не в змозі я тебе простить.
Нема журби. Була, та вже минула.
Немає виправдань. Нема невдач.
За що було й, тим паче, що не було,
Востаннє ти прости мене й пробач.
2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2016
автор: Івга Лис