Прости й пробач, що знову так невчасно…

Прости  й  пробач,  що  знову  так  невчасно
В  своїй  душі  минуле  воскрешу.
Бо  десь  там  є  серед  уламків  щастя
Те,  що  тобі  відкрити  не  спішу.

Як  сильно  ломить  необачне  тіло,  
Що  вже  не  маю  сили  вороття.  
Те,  що  тебе  одного  я  хотіла
Навік  впустити  у  своє  життя.

Те,  що  боюсь  зустріти  твої  очі,
Боюсь  моїх  невимовлених  слів.
І  що  до  тебе  у  покрові  ночі
Я  знов  приходжу  із  далеких  снів.

А  що  майбутнє  вже  без  тебе  в  тузі,  
У  безмірі  моєї  самоти.
Те,  що  з  тобою  зовсім  ми  не  друзі  ,  
Але  ж  немає  ближчого,  ніж  ти.

Я  так  натхненно  тебе  відпускаю.
Я  намагаюсь.  Але  ще  болить.
Пробач  мене,  що  я  ще  пам’ятаю,  
І  що  не  в  змозі  я  тебе  простить.

Нема  журби.  Була,  та  вже  минула.
Немає  виправдань.  Нема  невдач.
За  що  було  й,  тим  паче,  що  не  було,  
Востаннє  ти  прости  мене  й  пробач.


2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2016
автор: Івга Лис