(Із циклу новел-спогадів)
Замість прологу
Моя бідолашна матуся, що понесла мене від законного чоловіка, якого довго і вірно чекала з війни, а народила у голодному 1947 році уже розлученою жінкою, так і не змирившись із численними подружніми зрадами та врешті, з великою підлістю, може вона думала тоді, колишучи стару дерев’яну колиску, підвішену до сволока бабусиної хатинки:
«Господи! І навіщо мені ще й ця дитина, що ростиме напівсиротою у злиднях та голоді?»
Мабуть, відчуваючи сумний настрій матері та несправедливість своєї долі, немовля, в знак протесту проти такого ставлення до своєї персони, аж заходилося пронизливим вереском. Аж червоніло маленьке личко та від напруги, час від часу, змочувало пелюшки, яких уже чимало сушилося у дворі на літньому сонечку.
Звісно, я не могла усього цього пам’ятати, але судячи з моєї вразливої, упертої вдачі та вреднючого характеру, все повинно було відбуватися саме так.
Отже, так чи інакше, а мені випадала незавидна доля небажаної дитини…
І, як видно, я не збиралася із цим миритися, бо так любила життя, що воно просто зобов’язане було відповісти мені взаємністю, щоправда, добряче випробовуючи на кожному етапі.
Так почався цей двобій. Життя клювало мене, як стара ворона міцний горішок, що уперто відскакував і ніяк не піддавався…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636552
Рубрика: Поетична мініатюра
дата надходження 17.01.2016
автор: Ніла Волкова