Ті перші, що стали на захист країни,
яка розгубилась, завмерла, змаліла,
розпачливо очі руками закрила,
прощала, благала губами сухими,
ті перші, що прапор-- двоколірний, скромний--
в раптовій відвазі життям захищали,
і, кинуті в ріки, навік замовкали—
порізані, биті, незрячі, притомні,
подружжя святе, що розстріляне в полі
(лишилась машина убивцям для фото)—
в місцях, де колись гуркотіла кіннота—
козацька, махновська, потоплена в крові
в умисно забутім звитяжному морі,
де степ ковиловий летить з-під копита...
О як незворотньо утробного схлипу
підняла їх хвиля й вознесла під зорі!
*Присвячується світлій пам’яті депутата В.І.Рибака,
студента Юрія Поправко, подружжя Олени Куліш
та Володимира Альохіна та інших, які опинились сам-на-сам
із машиною тваринної ненависті і смерті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636628
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.01.2016
автор: Вікторія Т.