Ця віхола – як посланець з країв,
Де сонцесвіт купається у казці,
Де бігають ровесники мої
В штанцях потертих на одній підтяжці.
І норов в неї з тих далеких літ,
Де нам велося за вершину втіхи
На саночках летіти до воріт
З-під самої солом’яної стріхи.
Де каганці – за лампу Ілліча.
Іще у космос не летів Гагарін…
У реверансі уклонився час,
Який прибув із хугою на пару.
Ось він торкнувся ледь мого плеча-
Дитинство стрепенулось, мов зайчатко,
Рвонулось шпарко до своїх санчат!
…але на них спускаються внучата…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636749
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2016
автор: stawitscky