Світи мій місяцю, світи!
Ти як і я самотній друже -
Земля тобі нічим не служить,
Хоч їй назавжди вірний ти.
Ми чимось схожі із тобою
Обидва білі на лиці,
Обидва з вічною журбою
Шукаєм щастя манівці.
Ти обнімаєш світлом землю
Їй дариш свій простий політ,
Я цей порив душі приємлю,
Він і в мені залишив слід
В польоті вічнім і відважнім
Не знайдеш ти свій рідний дім,
І жар землі так недосяжний,
Ти ловиш всім лицем своїм.
Так як і ти, мій брат по крові,
Я пригортаюсь до тепла,
Того, що Жінка ніжним словом
На вічну землю пролила.
На твою землю, милий місяць
Ту саму, що так любиш ти
Чиїм коханням ти зігрітись,
Не зможеш, як тут не крути.
Навколо тебе, місяць, зорі
Танцюють в променях кружля,
Але у космосу просторі
Для тебе мила лиш земля,
Для мене теж нема миліших
Очей з краплинками роси,
І руки ніжні завжди втішать
Мого безумства полюси.
Якби ти бачив, світлий друже
Цю Жінку рідну і просту,
Повір, що зірка теж не зможе
Її збагнути висоту.
О так, земля твоя прекрасна
Я теж люблю ліси й поля,
Та Жінка ця так світить ясно,
Що світлом землю застеля.
Вона холодна. Так звичайно
Кажу ж, що ти напарник мій
Ми із тобою одностайні
В погоні недосяжних мрій.
Тому ці мрії неможливі
Що ми з тобою все ж малі -
Мої пориви їй не милі,
Та й ти лиш шарик для землі.
Хто ми з тобою? Лиш поети.
Я словом сію, світлом ти
Тебе хвостом печуть комети,
Мене - бажання висоти.
Тож ти забудь. І я забуду,
Взаємність, знаєш, не для нас,
Хвилини слабкості є всюди,
Та все ж за діло братись час.
Ти ніжно кидай своє світло
На жовтих кленів кораблі,
А я всміхатимусь привітно
Найкращій Жінці на землі.
Що ти, що я ми просто вірні
Своїм кумирам і тому
Чи сміх, чи сльози нам все рівно
Це все згорить в серцях диму,
Це все коли небудь минає,
Аби лиш хтось сказав коли...
Проте ми тим, кого кохаєм
Себе до крихти віддали!
Тож місяць мій, світи, світи
І хай же вірність наша, друже
Від тих до кого не дійти
Тепла хоч крапельку заслужить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636926
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2016
автор: teodor_85