І якось дивно так складаються зірки.
А віз і далі там… не возить більше солі,
І зграї слів сідають на гілки —
морозяні і кволі.
І чийсь тривожний сон торкнувся до руки,
У пригорщах тепла не видно більше долі.
І ліній на щодень, напнутих на кілки,
стає щораз доволі.
І хтось про нелюбов нашіптує давно,
Ллючи гірке вино в напівпорожню кварту.
І бачить слід, роздвоєне кермо,
напівдорожню карту.
І дивно мерехтять слова, що на гілках,
І моляться уста, і перехрестя пальців.
На черзі мить, щоб зважити життя
на мідній шальці…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637101
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.01.2016
автор: Оля Бреславська