Не знаю тепер, кому дякувати — Богові чи дияволу
За те, що в мені - нез'ясоване, непояснюване,
За річку, в яку вже заходила, та жодного разу не плавала,
За звідкись узяті правила — щоб поряд була, та не застувала.
За крик твоєї душі, не мені адресований,
Заплутаний у метафорах, які на дуель мене викликали —
Не знаю, навіщо мені це все, коли ніщо вже не сковує,
Навіщо слова несказані жонглюють моєю витримкою?
Я б висушила — не вірите? — ту річку, в якій не плавала,
Я б виборола собі право — ніким не бути затриманою.
Та все, чого зараз хочеться — права порушити правила.
І — назавжди лишитись. І нічого не говори мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637154
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2016
автор: Олександра Малаш