Я знаю те,що іноді так мучить,
Усе одвічно змінює, без тями очі мружить,
Когось ,можливо, до оману доведе,
Аж раптом посміхнеться й мов серце розітне.
Часами віриш, що кохання-море,
Воно гойдає хвилі, таке ж швидке, прозоре,
Одне на все життя без зайвих заперечень,
Не вимагає слів, даремних й довгих речень.
Аж ось віддавшись хвилям течії,
Ти проживаєш злети моря крижані,
Бо не донести почуття земного сподівання,
Коли з роками пізнається біль страждання.
Підійнятися, але не досить сил,
Здійнятись вище за відсутності вітрил,
Не залишилось сенсу, лиш марні поривання,
Це був зимовий вечір із тишою мовчання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2016
автор: Карина Бєлік