[i]Твій погляд мов лезо ножа проникає у душу змертвілою сталлю
І байдужість твоя невимовно змушує мене помирати щоночі….
той солодкий листопад про який говорили якісь перехожі не настане
Тому що ти мовчиш тому що заплющені твої очі.
То не пісня морської води і китів збивала з пантелику а твоє дихання
Мов гарячий вулкан що не діє вже три століття а може і більше.
Тобі не хочеться слухати розповіді про срібні сни і мої вірші.
то листопад холодний і вогкий від надміру втоми і твоїх безіменних листів
і мені вже неважливо чи холодні пальці чи порвані струни твоєї старої гітари
на якій ти грав лише один-єдиний раз коли думав що мене немає.
та чи зіграв би ти мені коли мені так страшно коли стріляють мимо
і шалений страх за тебе все те що мене вбиває повільно щохвилини.
Мимо стріляють лише найжорстокіші з вбивць ти мені не повіриш
навіть коли сонце згасне і зорі впадуть на твоє плече.
ти ж не знаєш як це мовчати коли тобі важко коли у грудях пече
і хоч так не повинно було бути ти ж не той хто мав би зруйнувати мені життя.
так сталося восени рівно чотириста років тому коли падали літаки
і руйнувалися колії то твоя вина що на світі все ще є забуття
і тобі болить хоч вдаєш що два з половиною метри це мало.
два з половиною метри вічного снігу вічного бігу до власних вершин.
Ти знаєш що нитка що з’єднує пальці ніколи не рветься ти знаєш…
і хоч як би ти тікав від того що за спиною від холодного січневого дощу
не зможеш втекти від того за що дехто віддає життя.
Ти знаєш сьогодні сонце немов срібна устриця, затамувавши подих я
дивлюсь на хмари крізь які не видно твого обличчя.
я вірю що ти не той ким здаєшся ти посміхаєшся ледь помітно
чекаючи наказу зняти свої обладунки гордого лицаря.
знаєш мені байдуже скільки часу потрібно для того щоб ти впізнав мене.
я чекатиму вічно допоки моє сонце не згасне…[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637314
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.01.2016
автор: Іра Табак