Колись ти попросив зіграти мене на фортепіано,
Сказав, що від погляду мого ти п’яний,
Казав, що я богиня та й очі…
Адже приходив до мене щоночі.
Цікаво, про що думала, коли обіцяла, що пограю,
На твої питання «чому?» я відповідала, що не знаю,
Коли казав про очі просто посміхалася,
Але нажаль, я в іншого закохалася,
Він неприступним і далеким був,
Можливо й не любив, але швидко забув.
А ти все так приносиш квіти та чекаєш,
І на мої питання «Чому?» ти відповідаєш, що не знаєш.
Час йде , вже іншого неприступного й далекого знайшла
І на мої питання «чому?» він відповідає: «Написана давно доля твоя!»
А ти чекаєш досі і квіти вже зів’яли ,
Я і ти, і ті неприступні й далекі вже іншими стали .
Зів’ялі троянди в пам’яті зостались, час йде, час минає
І на мої питання «чому?»я сама відповідаю, що не знаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2016
автор: Orchidea