Я стала занадто черствою до всього у цьому світі.
Багато думаю.
Ночами не сплю.
Чомусь останнім часом я тону у книгах.
Книги - єдиний для мене порятунок.
Мої бинти і ліки.
Чоловіків, як завжди, багато, але серед них
нема бодай одного,
хто б міг торкнутись до мого серця.
Тому я продовжую бути одна,
спостерігаю за плином часу.
Після нього важко комусь знову повірити.
Я часто думаю, а чи потрібно це мені?
У світі де можна вчитися,
де є чим цікавитись, можна замінити любов,
можна навчитись не відчувати її на деякий час.
Я заганяю себе у рамки різними справами,
втомлююсь від роботи, навчання,
приходжу додому втомлена і одразу лягаю спати,
щоб менше відчувати. Менше любити. Менше думати.
Чекаю новий день, як справжню казку,
наче ось - ось має трапитись щось особливе.
Я більше не кохаю його,
Чи кохаю?!
Чого брехати, іноді згадую,
часто хочу все вернути. То скучаю.
То ненавиджу.
Але закохатись наново тепер, до болю важко.
Я більше не вірю людям.
Хоч і досі готова тобі все безкінечно пробачати.
Ти тільки повертайся.
Благаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2016
автор: Іринка Свердан