Я завжди і поруч з тобою,
Я твої зорі, я твої очі,
Співаю тобі колискові у темні,холоднії ночі.
Я теплом тебе зігріваю,
Я твоє сонце тебе виглядаю,
Куди б не пішов ти, з тобою я тінню позаду.
Я завжди і поруч з тобою,
І навіть коли ти плачеш,
Я поряд хоч ти і не бачиш.
І я теж з тобою заплачу,
Випаде дощ із неба це значить- з тобою я теж тихенько поплачу.
Навіть коли ти не ти,
Коли ти вже зовсім у гніві,
Навколо вже грози сповнені злості.
Чому ж ти сумний,чому невеселий?
Як ж ця веселка,що в небі для тебе...
Твоє сумне горе,
Забере темне море.
Твій смуток заберуть води ставкові.
Я тебе розвеселю,
Радість тобі малу принесу.
Як тобі запах дощу?
А як щодо квітів в саду¿?
Чому ж ти мене вже не любиш?
Мене вже не бачиш давно ігноруєш...
Чому розлюбив ти моїх тварин,
Не спускаєшся до моїх рівнин.
Вже не заходиш у мої ліси,
Забув всі дороги до них.
Чому так зі мною, що я зробила?
Тебе ж я так сильно і вірно любила.
Не треба так зі мною, я ж твоя природа.
Знищуєш мої дерева,
А як же твої легені?
Забруднюєш мої ставки,
Те саме і бідні ліси.
Ти ж ними колись бродив.
Навіщо бруднити мої ріки,
Більше не буде куди попливти.
Уже нецікаві тобі мої зорі,
Так шкода,уже не побачать вони твої очі.
Нащо тобі цього всього...
Тобі вже начхати на все це давно.
Забув ти про місяць,про сонце так шкода...
Нащо тобі ці дарунки смішні,
У тебе ж тепер чотири стіни.
Чому вже мене ти не чуєш,
Спів птахів вже давно ігноруєш.
Чому вже не любиш...
Що уже сталось?
З чим вже природа тобі не вгадала?
Землю уже під ногами топтаєш,
Зброю на мене свою наставляєш.
Навіщо так робиш...
Чому убиваєш?
Повітря моє ти перекриваєш,
Існування мене давно позбавляєш.
Я ж тебе так полюбила,
Моя бідна нещасна людинка.
А ти що натомість зробила,
Усе для тебе постійно робила.
Сонцем я гріла тебе в холоди,
Водою змивала твої гріхи.
Була з тобою у темнії ночі,
Дощем ховала твої заплакані очі.
Я твоя люба природа,
А ти отак зі мною...
Навіщо вбиваєш мене...
Чого хочеш?
Уже не зігрію теплом свого сонця,
Навіщо так мучиш і все добиваєш?
Зупинись тебе я благаю...
Поки не пізно стало.
Ти моя бідна маленька людинка,
Що наробила.
Я ж тебе так полюбила...
Молю,прошу і дуже благаю...
Зупинись поки не пізно стало.
Впізнав ти мій голос?
Я знаю,й повторю ще раз.
"Це я,не треба зі мною так!"
Так,так це я.
Прошу припини цей бардак!
P.s." Твоя природа напів ще жива".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637532
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.01.2016
автор: Кларіс