Коли женеш із відчаєм наввипередки,
Червоний звичайно домінує,
Вирує, вирівнює, вищить як веслує,
Назад повертає на тисячу кроків,
Скажи, серце, скільки років тебе це турбує?
- Не знає, не сміє, не чує…
Колись давно мене питали,
Ще від відбитків тих малих від рук дурних не було й сліду:
«Чим є сенс од цього світу?
Роджений чи строчений,
Совістю перекочений,
чи однак
Муром мурований, деревом саджений,
Гордістю сина можливо означений?»
- Сенс втрачений.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637691
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.01.2016
автор: Дамірант