Драний пароплав
Я ніяк не зрозумію,
Цей затурканий народ.
Цю занедбану Росію,
Що створила ешафот.
Тих катів, що чинять казні,
Підлабузників, хапуг,
І продажних митців-блазнів,
І мільйони дрібних на слуг.
І оту блаженну маму,
Яка шле на смерть дитя.
І правителів без страму,
Яким люди – то сміття.
Ради чого ця наруга?
Гріш не коштує життя…
Йдуть недолюдки по кругу
Й не бажають вороття.
Обездолені бурлаки
Тягнуть драний пароплав,
По бокам стоять зіваки,
І радіють, як раб впав.
Вік товкмачать дітям в школі:
Раби там – раби не ми.
Ростуть парості без волі,
З колисанок у ярмі.
22 січня 2016 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637763
Рубрика:
дата надходження 22.01.2016
автор: Микола Паламарчук