[i](Ранкові роздуми про дорогу до Бога)
[/i]
Старенька церква при дорозі…
Навколо все засипали сніги…
Але до неї по тріскучому морозі
Ще зранку пролягли чиїсь сліди…
Сліди любові, віри і надії.
Їх серед інших легко упізнати.
Вогонь тепла у серці зажевріє,
Коли почнеш Ти слід у слід ступати.
Вічиниш двері у оселю Бога,
Де благодать намолена віками!
Її відчуєш Ти уже з порога –
В ній аромат залишений свічками…
А ще тут запах ладану і мира,
Прикрашені ікони рушниками,
І Богородиця так лагідно і мило
Всміхається до нас, неначе мама…
Іконостас із Царськими вратами,
Що створений із вірою й любов’ю
Якимись невідомими майстрами
В подяку що гріхи їх змиті кров’ю.
Під куполом зірки на небесах,
А поміж ними ангели літають,
Святі зі словом Божим на устах
Отця із ними разом прославляють!
А на хресті – розіп’ято Христа,
Із ран на тілі кров його стікає.
Але в очах горить любов свята –
Дорогу до спасіння осяває!
Нам цю дорогу вказують сліди,
Що крізь сніги до храму прокладає
Той, хто іде з Христом завжди –
З любовю в серці слід у слід ступає…
© S.Nemo
23.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637994
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.01.2016
автор: Finist