ось так-вони все лиють той солодкий віск,
і ти вже тонеш ... без потреби... як падали ті каплі меду...
а ти все чекаєш на його... на того білого коня, чи як там зветься , о богеми ? навіщо спогади сумні, навіщо схеми-враз розлітаючись , і бючись об підлогу, валиться древня синагога-всесвітьня сила й містицизм....
Звучить мелодія. і дзвінко, переливаючись у раз ти скажеш гірко,гірко-та хто ти є? та що ти? час? який був втрачений, хвилини? лишивши знов на самоті. Вона все гине, гине, гине! Душа літає в забутті. Немов то марево блаженне, немов окаянна краса, немов та клята навіжена-що в серце ніч собі вплела. Її не можна не кохати , любити тішитись .. авжеш -її цікавлять тільки грати. Чекає тільк , як ти помреж. Вона неначе одержима, вона як море і пісок...предусім вона дитина...яка боїться ...знов...і знов...зробити цей , наступний крок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2016
автор: leolapis