І та, що здавалася, грубою
Трохи тоншає-мякшає,
Така вже жіноча порода –
Не дати жодного приводу:
Холодна звязка ключів у долоні
Без його темно-мідного
Важчає,
І щось осідає у горлі –
Це тиша –
Вологістю,
Мишею.
І досі мовчить, бо що вона йому
Скаже, -
Що «досить» уже минулось
Що ось саме зараз «треба»,
Але прудкий, наче вуж, язик
Без жодних ознак життя,
На сонці лежить ледаче,
Наче зрубаний гільйотиною.
Хоч горло її накопичує,
Розминаючи ребра,
Сотню розмов
І тисячі вигуків.
Найбільша її перевага –
Здаватись щасливою,
Та чорт із ним, бути щасливою,
Жити щасливою з іншим,
Темно-лужна зима
Висіває сніги,
Які лиш із часом
Мякшають,
Й останні слова,
Які, наче кулі,
Гострішають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2016
автор: Мирослав Гончарук_Хомин