Музі

Вона    приходить,

Щоби    сни    прогнати,

До    рук    дає

Листочок    і    перо,

І    я    тоді

Не    можу    вже    стогнати

Під    ангела

М’якесеньким    крилом.


Вона    ж    шепоче

Про    часи,    далекі,

І    вежі,    сонні,

Й    рицарські    бої.

І    ллється    слово,

Мов    вода    із    глека,

То    Музи    голос

В    серці    забринів…


Радію    їй

Вночі    і    на    світанні,

Саджаю    гостю

Поряд,    край    стола.

І    пишем    вдвох

Ми    про    життя    й    кохання,

І    про    красу

Поліського    села.


Чи    казку    витчем

Про    вселенське    диво,

Панує    де

Любов    лиш    і    добро,

Де    зникли    заздрість

І    людська    гординя,

І    нам    радіє

Батечко    Дніпро.


Сестрою    Музу

Часто    величаю,

Ділю    все    навпіл:

Радість    і    біду    –

Я    подругу

Вірнішу    не    стрічала

І    кращої

Вже,    мабуть,    не    знайду.
15.01.2016.


Ганна    Верес.  

   

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638203
Рубрика: Присвячення
дата надходження 24.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)