Пустує наповнена сенсом кімната
Голий стіл стоїть втупившись поглядом в стелю.
Нерухомо повисли листи і яскраві плакати,
Вона знову бажає вдавати чиюсь оселю.
Лише місяць тому хтось блукав по ній кроком швидким
Й неспокійно собі все під ніс говорив.
Час від часу писав він щось шрифтом мілким.
На стіні малював й разом з дзеркалом пив.
Вона пам’ятає, як хтось прокидався щоночі
І з жахом дивився на стелю й тихенько слова промовляв.
Біліло обличчя у нього, але загоралися дивного кольору очі.
Він швидко хватався за ручку і щось на папері писав.
Та зараз сумує кімната, давно в ній нікого немає
І жахи всі зникли, не лишилось й сліду від них.
Вона все стоїть і спокійно й сумлінно чекає.
Коли білі двері відчинить її любий псих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638257
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.01.2016
автор: Олексій Сонях