Дяченко Віру Іванівну та її чоловіка Володимира Івановича я вперше побачила у1994 році. Я працювала тоді у ЖО бухгалтером по квартплаті .У ті часи часто приходили до ЖО люди на перерахунок квартплати.
Мене здивувало те, що Вони, будучи уже зовсім не юні ,тримали одне одного за руки, і посміхалися один одному.
Спілкуючись з ними, я чітко усвідомила , що між ними панує взаєморозуміння, любов і вірність, чесність. Вони без слів розуміли одне одного, їх очі випромінювали тепло. Пройшли роки, ми часто зустрічались в ЖО з різних питань і я весь час бачила їх разом веселими і щасливими.
Недавно я зустріла Володимира Івановича і запитала: «А де Ваша половинка?». Спочатку була тиша, в очах появились сльози і у відповідь почула, що п. Віра відійшла від нас у вічність.
Мені було дуже боляче це почути, але та її щаслива і щира посмішка залишиться назавжди в моїй пам’яті.
Хай їй земля буде пухом, хай з Богом спочиває, і я впевнена ,що чиста душа її і там, на небі, буде випромінювати тепло. Вічна їй пам'ять.
А Володі бажаю здоров’я і ще довгих років життя.
[b]З цієї Божої пари треба брати приклад молодим сім’ям.
[/b]
п. Чернега Надія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638478
Рубрика: Присвячення
дата надходження 25.01.2016
автор: DVI