Ну, ви ж уже знаєте, як пересуваються
поїзди метро.
Здається, ніби розбігаються в різні боки,
а насправді — одне одного наздоганяють.
І найдальші одне від одного вони
на станції, де одночасно спинилися.
Але я не про метро — я про хлопця,
що в барвах Арея,
про дівчину — пряму спадкоємицю трипільської культури.
Про хлопця, який плаче очними краплями,
про дівчину, що роззявила душу на всю галактику.
Вони розбігаються, кожен в обійми своєї самотності,
бавитись арт-терапією, кожен своїми строфами.
А те, що вони б могли на Хрещатику стрітися —
це так само реально, як обидва поїзди метро
одночасно скочили б із рейок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2016
автор: Олександра Малаш