То твої руки на стінах лишили розводи.
Гамірно падає з неба дощ прохолодний.
Стіни потріскані, зношені гумові боти
А на шпалерах патьоки з кисню і водню.
Що на столі? Чи то стіл, чи ослін на осонні?
Там за вікном нахилився, та ледь не пада.
Може на тому, неначе, столі, чи ослоні
Десь у шпаринку нишком залізла досада.
Там у тій шпарці пилюка зі сну із сльозами
В тісто замішана, щоби під нігті - голки.
Ти замітав всі сліди, розсипавши возами
Гори страхів і жахіть, та точно без толку...
Знов вальсували з тобою у парі, прокляття.
Ти відчував на собі їх холодний подих,
А пам"ятаєш моє крепдешинове плаття,
Що відтіняло чиюсь неповторну вроду.
Очі шукали порожні з-під пива бляшанки,
Бо їхнє срібло торкалось цілунком сяйва.
Потім ступала зітхнувши - на друзки склянка,
Випала з рук,як побачив її русяву...
То твої руки на стінах лишили розводи.
Гамірно падає з неба...та, що завгодно...
Паростки споминів виросли з болю в колоди,
Тільки зітхать недоречно вже і не модно...
26.01.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638686
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2016
автор: Ліна Ланська