"Чому?"- питала змучена Душа
І закладала почуттями всі полиці.
А Розум мовчки їх перебирав і викидав,
без міміки і жалю на обличчі.
І Серце плакало, краплинами стікала кров,
І пульсувало, сповільняючи ходу.
Та тріпотіла, ще жила в ньому Любов,
Зачинена й забута, на біду.
І вже пішли усі, хто мешкав тут,
І Радість й Віра, і сліпа Надія,
І затихав поволі Серця кволий стук,
І розчинялася в повітрі світла Мрія.
А Розум мовчки все спостерігав,
Він бачив все і все на світі знав.
І, зачинивши двері, він пішов й не взяв
Душі скарби, заметені в снігах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638787
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2016
автор: Irusia