Як часто шукаємо й не знаємо,
Де легкість душевну знайти.
Як часто шукаємо, хоч й маємо,
Та нащо, як краще чуже?
Від заздрості серце облите,
Коли сад у інших цвіте,
Й, здається, так просто їм жити,
А в нас будяки тільки є.
Можливо, троянда між ними
Сховалась і в нашім саду,
Та гостро й чомусь без упину
Колючками ранить душу твою.
Й не знаєш, де серце подіти,
Що б’ється у тілі твоїм, -
У парку, надворі, у ліфті
Чи просто у домі пустім.
Повсюди ти бачиш лиш радість,
Усміхнені, та чи щирі вуста?
Й, здається, одна в цьому світі
Ходиш сумна та сумна…
Кажуть: життя прекрасне!
Та не бачиш, не чуєш цього,
Для тебе чомусь воно гасне,
Все чекаєш чогось, а чого?
Вже на тебе пилюка сідає,
Бо час йде, а стоїш тільки ти,
Навкруги усе розцвітає,
А в тебе лише будяки…
17.04.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638851
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2016
автор: bojkiv4anka