Мені не раз ще скажуть "ненавмисне",
Де розум твій?.. забувши з ким і де,
У сивім мареві я жду...прийде,
Збирати уночі в разки намисто.
Не бачила ще погляду лихого,
Бо щастя осліпило, не заснуть,
Думки пручаються, безсила лють,
В тім правда, що не оглушить глухого.
Колись я пожалію, оминає
Чужа жадоба , поживиться б їй,
Хоч крихту заздро, вирвати посмій,
Для чого вам, коли свого немає?
Я ж бо не хочу зазирати в шпарку,
А тепле слово, кинуте мені,
Зігріє душу, спалить у вогні
Оту одну, задимлену цигарку.
І в попіл - біль, розвіється за вітром,
Хай що говорять, я переживу -
Стріла вже натягнула тятиву -
Мені лукаво посміхнулась Мітра.
27.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2016
автор: Ліна Ланська