Тиша. В кімнаті повний спокій. Цокає годинник. Стрілка показує 00:00 опівночі. Вона лежить у цілковитій темряві. Ледь – ледь видніється її силует. Крізь вікно пробивається світло від місяця. Здається, до нього можна доторкнутися долонею і відчути тепло.
Їй так не вистачало тепла. Останні місяці вона жила самотньо. Вона така одинока. Якась покинута і невесела. Блукаючи ввечері по вулиці Нонна все думала, думала. Вона не хотіла інакше, не могла зупинитися тоді, а тепер уже запізно. Їй 27.
Силует дівчини піднімається, тінь падає прямо на стіну. Усе виглядає строго і витончено. Її кучері крізь світло прекрасно спадають донизу, торкаючись ковдри. Таку дівчину залюбки намалював би п'яниця художник, котрий мешкає на Вознесенський 5.Йому за пляшкою хочеться жити. Жити прекрасно. В своїх ілюзіях і мареннях.
Нонна любить темряву і якби у неї хтось спитав, про що вона думає в суцільній темноті, вона напевно не відповіла б. Усі її думки заховані лише в її самій. Вона тривожна, постійно переживає. І причин тому численна кількість-робота, курси, робота, курси… Але найбільше Нонна цінує взаємність. Поняття любові для неї немає, вона вже давно стерла його звичайною гумкою на папері у клітинку. Вона ненавидить розмови про те, коли нарешті порадує маму онуками, бо, здається –НІКОЛИ!!!
Ніколи не запізно ставити крапку. Силует дівчини переливається у світлі і здається нічого прекраснішого у світі нема. Місяць сьогодні дивовижно гарний. Вона дивиться у вікно і плаче. Крапля падає на підвіконня, розчиняючись на сухій площині. Та площина поглинає з усією силою невеличку крапельку, ще мить….мить…і ні сліду.
"Сльози? Та ну їх,думає Нонна, колись я так мріяла про свого Ваню. Здавалося він усе моє життя". А потім . Мрія розчинилася у просторі, коли Нонна побачила поряд з Ванею свою сусідку Катю. І Ваня ж клявся, Ваня ж обіцяв. Пфу!
Поряд з'являється силует чоловіка, він заходить не поспішаючи, поступово. Тремтить. Так тихо, так повільно підкрадається до силуету дівчини. А вона спить, вона лежить нерухомо при сяйві місяця. І здається, нічого яскравішого немає. Він тихо-тихо проводить долонею по її щоці. Вона не реагує. Він починає ніжно торкатися губами її підборіддя, а потім , дивлячись на неї, завмирає, лягає поруч. Він так боїться її зачепити.
- І зачепив же!За саму душу - думає Нонна ,- жила собі спокійно, нікого не чіпала і ВІН!!!.
- Та пішов він, знаєш куди…..
Свєта подружка Нонни. Вона постійно вислуховує, ось уже 10 років одне і теж. Свєті стає нудно,якось іноді хочеться зупинити Нонну і сказати : « Та переведи ж ти тему, йо-ма-йо…Я вже 10 років слухаю одне й те ж саме. Та скільки можна,а ?».
Можна. Йому дозволено лежати поряд з нею. Бо інакше він не може. Не виходить у нього по-іншому. Він кладе свою руку на її тіло. Холодно. Мороз дає своє,пробираючись по її шкірі. Вона замерзає. Він це відчуває. Тихо-тихо встає, навшпиньках іде до шафи, бере ковдру і вкриває її. Спи, моя мила!
Нонна знаходить лист у своїй поштовій скриньці. «Від кого? Цікаво. Ніхто мені нічого не надсилає. А тут!». Нонна бере листа, швидко відкриває його і починає читати, читати, читати. А потім кидає на піл, топче ногою і розриває на малесенькі шматочки, захлипуючись від сліз. Біжить до кімнати, а на полу залишаються лежати клаптики розірваного листа. На одному з них чітко написано «Ваня».
-Я тебе дуже…..розкриває очі дівочий силует. Здається вона така перелякана. Тремтить вся і не може нічого зрозуміти. Її обіймає якийсь чоловік у суцільній темряві. Вона ніяк не може збагнути –де він взявся, але запізно, його рука лежить на її тілі, значить він точно є, він поряд, він справжній. Їй це подобається. Вона пролежала б так вічність.
Тепер не реагує він, лише тихо лежить поряд.
Нонна відкриває очі. Дзвонить будильник. 07:00. Пора на роботу. Увесь день вона неспокійна, краще б не відкривала вчорашнього листа. Все її сіпає, все за щось думає. Свєта любить Нонну. Вона не може жити без Нонни, так само, як і без роботи. Покупки – Нонна, гуляти –Нонна. Ну звичайно, найкраща подруга. Нонна ділиться усіма секретами з Свєтою.
- Слухай, Свєт, вчора надіслав листа Ваня. Ти уявляєш, за всі роки жодної звістки, а тут …
-І що там було?
- Він пише, що років 10 назад, коли я була щойно з ним знайома, йому може наснилося, чи шо…Я не можу зрозуміти.
- Нонна, що він пише? Скажи толком, ну…
- Я зачитаю…
….
- Ого. То справді таке могло бути?Ти дійсно лежала поряд з ним? Може наснилося?Дай відповідь Нонна-а-а-а-а-а
Чоловічий силует розвіявся з приходом ранку. Місяць ставав світлим. Ніч закінчувалася поступово. Лише дівчина так і лежала, не рухаючись. Вона була надзвичайно прекрасна. Її звали Нонна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2016
автор: Olena Taran