Минають осені і зими,
Ще будуть і весна, і літо,
А ми – з новинами страшними:
Десь пропадають наші діти.
Нема кінця і краю бідам
Від ненаситної орди,
Вона по світу ходить слідом,
Руїни – скрізь з її ходи.
Донбас, мов ядерна руїна,
Зчорніло небо вже від сліз,
Міліє бідна Україна,
Їй тіло лютий ворог згриз.
Живемо в сумі і печалі.
І, ніби, Бог про нас забув,
А монстри лізуть з задзеркалля,
Злий вітер розбрату подув.
Мовчить... Німа «страна огромная»
І аплодує палачам,
І вірять ці трухняві голови
Усяким брехням і байкам.
Отямся, наш лихий сусіде,
Поглянь, у прірву сам летиш,
Бандитська рухне піраміда
І безцінь стане твій фетиш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639354
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.01.2016
автор: Шостацька Людмила