Скільки часу німих пут
Тримали мене в царстві облуд,
Допоки сонце з небокраю
Загравою мого відчаю,
Не осяяло темінні дум
Я вирвався із тенет мук
І власних дум нестримний неук
Із спрагою ввірвався у довкола
У небі де якісь центричні кола
Творили над мізками глум
Навколо поля з квітоти,
Яскравим полумям духмяним,
Творили нотки простоти,
Які я подихом захланним
Впускав у спраглеє нутро
Мелодії чарівних співів
Із невідомих ще сторін
І крики незнаних звірів,
Лунали мовби як один,
Про те що далі там було
До всього брався одночасно
І що мені було не ясно
Без упину всередину пускав,
Так дико спрагу тамував,
Захлинаючись від знання
Досхочу наситившися дарами,
Якими повнилось довколля,
Я непомітно захворів
мандрами
І кинувсь бігти за поля,
Де сонце променем манило
Та промінь щез і пустота,
Безмежна тиха голлота,
В пітьмі померлого учора
Застиглий плин минулого вечора
І знову нове заклання?
Я зупинивсь і озирнувся,
Почувся якісь брязкіт ззаду,
На руки -знову в кайдани обувся
До думок- не можу дати ладу
І тут у серці, як защемило
На коліна впав і заревів,
Бач у нутро- нічого не зрозумів,
Одне лиш витягнув, що слово
Розкотистим громом його я звеличу
Хай мре тишина від мого бойового кличу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639478
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 29.01.2016
автор: PipOK