З тяжким передчуттям чекаю ночі,
Момент, коли впаде її густа вуаль.
Підводжу вгору тихо очі -
І зір летить кудись у даль.
І бачу я щораз те ж саме,
І застигаю, вражений, на декілька хвилин -
Там темне полотно, що звемо небесами,
Покрили тисячі ясни́х краплин.
По всьому обширу розкидані кристали,
Виблискують, немов коштовні камінці.
Вони натхненням для поетів стали,
Проте спустошення приносять у кінці.
Мільйони років тиші і споко́ю
Завбачливо залишено на роздуми людей.
Зірки відгородилися від нас з тобою,
Людських бажань, плачу́, нав'язливих ідей.
І враз думки мої стали прозорі
Від здогаду, що переслідує і нині -
Лиш ззовні нам здається, що красиві зорі,
Вони ж - пусті й холодні в середині.
02.03.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639577
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2016
автор: Анатоль Фомальгаут