Народжені плачем майдану,
розкуті їдким димом шин,
в міражі розбитих кайданів,
в кабінах згорілих машин...
Згоріла остання надія.
Лиш попелом зліва горить.
І рідко дощів якихсь злива
всю землю вкриває... На мить.
А далі - у розпачі болю,
ковтаючи присмак дощу
будуєм примарену волю,
потомлену в вічнім плачу.
А далі все буде спочатку,
Сценарій ми знаєм давно.
Бо зверху хтось носить краватку
і пише для нас це кіно.
По плану йде все:ці змагання,
стояння, кричання, благання.
Лиша поза усим
гострим в серце ножем
гаряче розчарування.
Мов привид, ступає на п'яти,
шепоче зрадливим тоном:
за що ж ви усі воювали?
А що врешті решт ви вбороли?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639650
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.01.2016
автор: JulKosh