Навіщо ми вчимось любити,
коли душа літати вміє.
Ми хочемо разом ділити,
буденні справи з тим, хто зрозуміє.
Ми можемо читати казку,
хороший день ховаючи у тінь.
І знаєм, що немає збоку ласки,
коли між нами сотні стін.
Хто руку кинув у вогонь,
тому нема в житті усмішки.
А хтось сідає у чужий вагон,
не вистачає щастя трішки.
Ми хочемо лише тримати
в своєму серці теплоту.
Але продовжуємо шукати
тривогу й вічну самоту.
Ми чимось схожі, і бува
твоя розлука не єдина.
Я, знаєш, коли очі закриваю,
то бачу, ти моя людина.
Якщо моя зупинка осінь,
ти ніжно з уст моїх читай.
Не йди повз мене, лиш на зовсім,
мене у пліч своїх тримай.
Тримай мене, і не кажи,
що нас ніхто не зможе розлучити.
Моє єдине слово-БЕРЕЖИ,
якщо не хочеш загубити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2016
автор: Natalichka