Не бути вільному як птах,
Коли тебе тримають злидні.
Не знати радості й добра,
Коли лежить на тобі: «Винний».
Лукавий манить нас: «Візьми,
Віддаш, коли знайдуться гроші,
Або ж продаж себе мені
І зробиш те, що я захочу»
Отак з тобою повелись,
Моя сердешна Батьківщино.
Спочатку тихо відняли,
За тим позичило глузливо,
А після борг твій відтягли,
Майбутнє звівши у проценти.
Дітей убогих прирекли
Платити поконвічну ренту,
Забувши щастя у віках,
Що не приходять без талану.
І залишається у снах
Тебе любити моя мамо.
Моя країно молода,
Та вже посічена краями,
Хай що говорять – ти одна
Й нема крім нас тобі підтримки,
Й немає гіршого за нас
Готових збайдужіло вбити
Твою ще душу молоду,
Таку незайману ще вроду.
Укравши дітям на біду
Коріння власного народу.
Забравши все, що вже нема,
Утікши нагло за границі
Та сівши на престол, щоб нам
З гори скидати небилиці
І як завжди робити все,
Що ми дозволили нікчемні,
А час нестримно кудись йде
Лишаючи нещасній нені
Кубло брехливих бахурів
І море сповнене ілюзій.
Воно в роботі спину гне,
Ховає родичів і друзів,
Стоїть горою й лиє кров
І мріє нишком про майбутнє.
Де вільним птахом мій народ,
Злетить у висі, де не буде
Уже ні злиднів, ні брехні.
А про лукавого руїни,
В байках повідають собі
Нащадки славні України…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639871
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.01.2016
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ