не більше і не менше, ніж звук

[i]«Ще  трохи,  ще  трохи»,  -  шепоче  надірвано  грудень,
промерзлими  пальцями  гладить  присипане  інеєм  волосся.
ще  трохи,  ще  мить,  і  більше  нічого-нічого  не  буде…
і  більше    ані  звуку,  а  звук  –  це  серце,  адже  ти  іще  дихаєш  досі.
а  далі  –  дощі  і  грози,  та  більше  ніщо  не  додасть  сили,
і  останній  дзвінок  знов  покличе  тривожно  туди,  
де  тебе  похоронять  десь  нижче  за  плінтуси,  там,  де
білим  срібляться  підстрелені  птиці  і  мчать  без  людей  поїзди.
і  більше  –  нічого,  ти  важиш  не  більше  і  не  менше,  ніж  звук,
а  звук  –  то  розпечена  лава  кислотно-лимонних  слів…
і  в  гарячих  замерзлих  синіх  пальцях  розтане  звук,
і  зникне  твоє  кришталеве  тендітне  щастя  у  пащі  китів.
і  горітиме  небо,  надкльоване  червоним  диким  півнем,
і  горітиме  сонце,  стиснуте  в  клітці  примарних  ілюзій,
сніг  падатиме  на  грішну  голову,  не  знаючи  жодної  міри,
і  зникатиме  життя    в  очах  сумних  моєї  розбитої  музи.
[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639924
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.01.2016
автор: Іра Табак