Щось не бояться Бога люди...
Лягла на Біблію рука:
Клянуться в тім, чого не буде,
Щоб знищить... Доленька гірка.
Малюється подій картина
І справи – хто, коли і де,
Хоч правду знає і дитина
Хто сором втратив й все святе.
Навчились продавати нині
Все цінне, із небесних квот.
Культури вчать у стайні свині,
За приклад всім – Іскаріот...
Чомусь усім збагнути важко,
Що правда тільки там, де Бог.
У клітку грубо волі пташку –
Так, як «до вітру», у горох…
Не розуміють люди Слова
І розкидаються усім.
Проігнорована основа
Як Істина, передусім.
Не думайте, що це лиш байка –
У вічність звернене життя.
Для праведних – чудова калька
Для пізнання та каяття.
Всевишнім клястись нині звично,
Підписуватись в блуді Ним.
Ось, тільки наслідки трагічні,
Бо згине все, розвіє дим…
За все відповідати треба,
Не вам, то дітям, правнукам.
І чорна підла зрада неба
Згадається колись ще вам.
Історія свою натуру –
Ставати дибки раз-у-раз –
Не змінює, тому фактуру
Ще перегляне, з діл і фраз…
І юдині страшні здобутки,
Як душі, продані за гріш,
Для роду – і прокляття, й смуток,
Не вибратись із цього більш…
Ви думаєте, що живете,
Коли купаєтесь в грошах?
Насправді, ви – лише «портрети»
Без духу – давній тіла прах…
30 січня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2016
автор: палома