Похмуро, сіро, холодно надворі,
тріщить мороз і хуга завиває,
а на душі – не краще, ніж в коморі.
На жаль таке частенько все ж буває.
Сховалось сонце ясне у імлі,
Аляуди накрила ковдра сіра.
О, Господи, за все прости мені,
за те, що у душі не маю Віри…
Надії теж не маю і Любов
кудись собі тихенько побрела.
Все холодніша у судинах кров,
перед очима стежка до села…
Я бачу цвинтар, мамину могилу,
хрестів шеренги, ніби вартові,
і відчуваю, що все важче тіло
та дзвін луна в нещасній голові.
Лунає він останні двадцять років
і вдень, і ніччю, в радості і горі.
Життя багато задало уроків
та крапки ще не ставило в цім спорі…
Пливу рікою вічного Буття,
кінцевий пункт напевно уже знаю.
На жаль назад немає вороття –
холодна Вічність вдалині чигає…
24.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640288
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.02.2016
автор: Олександр Мачула