Заглянув хитро. І воскрес
У нашій хаті той прогрес:
Лишили діти ноутбук
І я відбилася від рук.
Уже ні статус мій, ні вік,
Дорослі діти, чоловік
Не можуть стримати мене:
Тільки пильнують: ось гайне,
Закриє двері у свій світ -
І не тривожте до-обід!
Бо вже зварила і спекла,
І на роботі побула!
Отож, піду собі, включу -
У серці вогник засвічу.
Там і наплачусь, насміюсь
І геть нічого не боюсь!
Бо крила є - душа співа,
Немов косарка у жнива,
Коли обтрушено вже цвіт
І достигає щедрий плід...
...Я там обламую бузки!
І з неба струшую зірки!
Та ви мені хоч що пишіть
Усе прощаю. Й ви простіть.
Позавертаю всі вітри -
(Хай хто б там що не говорив!) -
Перебреду моря убрід,
А в серці вашім лишу слід!
Хлюпну ось дощику. І вам
Його по крапельці роздам
Отій, що з сонячним теплом,
Якого мало так було!!!
Нехай сторицею зросте
Для вас те слово золоте,
Бо простір цей - і вам, і нам -
Не ділиться напополам...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Пора й вечерю готувать,
Нехай уже лягають спать...
А я тут ще втопчу стежки,
Щоб мліли всі чоловіки!!!
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640334
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 01.02.2016
автор: Наташа Марос