Відгомоніло гаєм золотавим
говіркою веселою беріз
і журавлі, що тихо пролітають
не зронять ні за ким тужливих сліз
За ким тужити? Кожен з нас блукалець -
пройде, ввійде, покине знову дім
за нами мріє поле конопляне
з широким місяцем над ставом голубим
Стою самотній посеред рівнини
а журавлів односить вітром вдаль
я думаю про юності хвилини
та ні на мить минулого не жаль
Не шкода літ, розтриньканих даремно
душі моє шал - бузковий цвіт
палає горобини плід огненний
та не пече, не гріє стільки літ
Не обгорить у горобини листя
не вижухне обпалена трава
як дерево тихенько падолистить
так я сумую-зронюю слова
І коли час їх вітром невблаганним
закине жужмом геть... Не треба сліз
Ви так скажіть... що гаєм золотавим
відгомоніло шелестом беріз
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640360
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2016
автор: Хлопан Володимир (slon)