Вже на скронях іній,
За вікном зима,
І я в своїм домі
Вже давно одна.
Згадую дитинство, І ранки рожеві,
Й молодість свою, І сонячні дні,
Той час променистий, Вечори ласкаві,
Ніби у раю!.. Ночі чарівні...
Чоловік і діти,
Будинок і сад,
Калина і квіти,
Верба й виноград.
Робота у школі, В турботах минали
Учні, вчителі. Швидко мої дні,
І здавалось доля Досі пам"ятаю,
Всміхалась мені. Сни свої ясні.
Звісно, що бували,
Й напружені дні,
Та все відпливало,
Як в чудному сні.
Та спливли десь роки Важко стало жити
І сили мої, Не лише мені,
Стали важкі кроки, Гинуть в нас на сході
І тривожні дні. Люди на війні.
За столом сиджу я,
Читаю й пишу,
За дітьми сумую
І онуків жду.
Вони приїжджають Я для них щоразу
У лагідні дні, Пиріжки печу.
Мене обіймають, І від них подяку
Й радісно мені. До душі беру.
Отак пролітають
Знов за днями дні,
Мене надихають
На вірші й пісні!..
Так летять в безмежжя Та я не здаюся,
Думи мої й дні, Сьогодні й завжди,
Уже не рожеві Вірю, що діждуся
І дуже сумні... Я кінця війни!..
Хоч на скронях іній,
За вікном зима,
Не зникне Надія
І Віра моя!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640368
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 01.02.2016
автор: геометрія