*******

Пишу  тобі  востаннє  (не  знаю  чи  важливо?)та    вірш  цей  знову,  твій!
Тремтить  моя  рука  і  голос  затихає  у  темряві  німій...
Я  більше  не  твоя!  Хоч  нею  не  була!  Все  скінчено  з  тобою!
Залишуся  сама  поміж  химерних  днів  вже  вільною  рабою...

Мені  вже  не  болить!  Та  й,  що  могло  боліти?!  З  тобою  ми  чужі!
У  душ  по  десять  лиць  в  моєї  лиш  одне!...(кому  до  цього  діло?!)
І  все,  що  в  нас  було!  А  може  не  було?  Вже  все  переболіло!
За  звичкою  знову  я  на  пазли  розкладу  душевні  вітражі...

Останній  крик  і  все!  Мовчить  душа  моя...а  далі  -  порожнеча!
Липка  мов  течія  із  сліз  і  самоти  від  зболених  утрат
Як  хочеш  називай!  Та  тільки  не  кажи,  що  це  моя  утеча!
Нічого  не  сказав...пішов  і  залишив  із  серця  дублікат...

Тепер  твої  слова!  А  що  твої  слова?!  Кому  вони  потрібні?
Мене  вже  не  печуть!  В  тобі  перегорять  -  погасне  їхній  жар!
Та  лишаться  сліди  -  обвуглені  вони...(і  на  тавро  подібні!)
Куди  тепер  вже  нам?  Чи  зійдуться  шляхи?  Не  скаже  наш  радар...

Пишу  тобі  рядки  і  зболені  вони  -  розбавлені  туманом!
Ти  хочеш  їх  порви,  а  хочеш  залиши...мені  тепер  байдуже!
У  тиші  голосній,  звучить  наче  струна  моє  ледь  чутне:"Друже,
Чи  віриш  й  сам  у  те?  (скажи  і  не  лукав!)  Чи  все  було  обманом?
........................................

Пишу  тобі  востаннє  (не  знаю  чи  важливо?)  та  вірш  цей  справді,  твій!
Мовчить  моя  душа...і  серце  не  бунтує  в  байдужості  німій...
У  стоголоссі  снів  безликих  і  пустих  -  сумую  за  тобою!...
.......................................
...ніхто  не  відповість...(  порожня  німота!)  в  розмові  із  собою...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2016
автор: Процак Наталя