Смутком повниться, в горі живе,
Вже без страху та майже без віри,
Про щось молиться й якось ще жде,
Схоронивши останні надії.
Моя змучена болем земля,
Нерозквітла у холоді мрія.
Часом, в чомусь недобра і зла.
Тільки ж, хто тут винити посміє?
Хто дозволить картати її?
За недоспані, вкрадені ночі,
За обпалені порохом дні
І за те, що затято так хоче
Буди гідною щастя свого,
Залишатися завжди у силі.
Щоб ніколи-ніколи ніхто,
Не посмів подивитися хтиво
На її недоторканий стан
І таку нерозтрачену вроду.
Лиш би ворог в світлиці не спав,
Не блукав поміж рідним народом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640482
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.02.2016
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ