Від воєн люди і старіють,
І швидше мудрими стають,
І жити вміють, і не вміють,
Та якось все ж таки живуть.
Постійно борються за волю,
Надію й віру пізнають,
У Всесвіт теж злетіть готові,
І мир, і спокій бережуть.
Часом їм сил не вистачає,
Сказать щось гарне бракне слів,
І кожен віру покладає-
На своїх доньок і синів...
Любов свою оберігають
І від зневаги, і жури.
На захист правди завжди стануть,
Щоб рідні в спокої жили.
Для тих життя - не хата скраю,
Які у праці лиш живуть,
Вони не стерплять зла і зради,
Й життя за волю віддадуть.
Такі працюють не для слави,
Сили на олтар покладуть,
Не вимагають від держави,-
Ні почестей, ні нагород.
А ця війна спокій забрала
В людей трудящих і простих,
Війна - біда, та об"єднала,
Народ став мужнім і твердим.
І не біда, що вже старіють,-
У цім також є позитив,
Все усвідомити уміють,
Долать навчились негатив.
І в ці суворі важкі днини:
Ні! Не відступлять ні на крок,
Стали безмежно бережливі,
Війни засвоїли урок!,,
І так, як хлопці на Майдані,
Здобули мудрість на віки.
Крокують впевнено і далі,
Щоб швидше досягти мети!..
Війну й неправду подолають,
Підлість і зло з землі зметуть,
Країну працею відновлять,
І в мирі вільно заживуть!
Тож всім прикласти треба сили,
Щоб зупинити цю війну,
І з-за кордону не просити,
Країну будувать свою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640649
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 02.02.2016
автор: геометрія