[i](Присвячується одній юній художниці)
[/i]
В Німеччині в п’ятнадцятім столітті,
Поблизу Нюрнберга, в глухім селі,
Жили в одній сім’ї багатодітній
Два брата, в злиднях і важкій нужді.
Альбрехт і Альберт Дюрери їх звали,
На двох одну лише плекали мрію.
Хоча батьки їх грошей і не мали,
Та зберігали у серцях надію…
В художній академії навчатись
Обидва прагнули і мрію щоб здійснити,
Один на шахті мусів працювати
Для того щоб навчання оплатити.
В неділю, після служби, біля церкви,
Віддали свої долі в руки Бога.
Підкинули монетку і у жертву
Приніс Альберт себе для брата свого.
Чотири роки він на шахті працював,
Зносив смиренно труднощі і втому.
А брат його найкращим учнем став,
Талант художника розкрився в ньому.
Гравюри і різьба йшли на розхват,
У чергу за картинами ставали.
Багатим став і знаменитим брат,
І рідні вже його нужди не знали.
Щасливим повернувся він додому,
Банкет святковий в честь його почався.
Приніс Альбрехт подяку брату свому,
Хотів, щоб теж він на художника навчався.
Та Альберт тільки гірко посміхався,
Рікою сльози по щоках його текли.
І келих у руці скаліченій хитався,
Бо пальці всі поламані були…
Пройшли віки. Та жертва не забута.
Картина Альбрехта навіки зберегла
В молитві складені скалічені ті руки,
Любові сповнені й сердечного тепла…
02.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2016
автор: Finist