Ех, які там наші роки?
Ще й по справжньому не жили,
А уже хтось лічить кроки
Наші з вами до могили.
А уже прийшло прозріння -
Власні діти, власні внуки,
Ми вже старше покоління -
Наші будні повні скуки.
Наші будні – їхні співи,
Нас уже давно списали,
І безплідні наші гніви,
Ми безмовні як васали.
Наші думи не цікаві,
Наші всі слова на вітер,
Сірі фарби - не яскраві,
А в молитвах мало літер.
Ах, як хочеться уваги,
Від найближчих, найдорожчих,
Тіло сушиться від спраги,
А душа волає прощі.
Може й ми несвоєчасно
До своїх батьків ходили,
Світ здавався нам прекрасним
І не нас чужі судили.
Може все це Божа кара
Нам за пізнє це прозріння,
З півночі згустились хмари -
Наше гасне покоління.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640833
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2016
автор: kalush