Зустрілися два куми, стали розмовляти,
один другому новини свої вповідати.
-Ой,Іване, як же важко тепер мені жити,
ні з ким навіть зустрітися, ні поговорити.
Діти немов би чужі, в онуків все справи.
Від комп'ютера криві вже хребти їм стали.
Тільки цикають весь день клавішами тими,
ні читають, ані пишуть, лиш водять очима.
І, здається, куме, в‘ни нічого не чують,
бо як їм щось скажу я- ніц не реагують!
Від них , куме, я не чув живої розмови,
у вухах- навушники й так ходять до школи.
_У вас,Петре, ще пусте, все це ще нічого !
Моя внучка заміж йде за діда старого !
Через інтернет знайшла із самого Риму
і тепер той дідуган суне на Вкраїну.
То вона усіх нас вчить італійську мову,
щоби добре ми вели з женихом розмову.
Бачив фото я його- щось страшне й патлате,
все обличчя обросло, дуже бородате,
Не приймає моя внучка ніяку відмову,
бо він - мільйонер й живе на широку ногу.
Й дивно, куме, так мені,нема що й казати,
що тепер кохання можна за гроші купляти.
Отож,Петре, поможіть, що мені робити,
як мені онучку свою розуму навчити ?
-Мені,Йване, вже здається, то наша провина,
треба було дітей вчити, як були малими !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640965
Рубрика: Гумореска
дата надходження 03.02.2016
автор: Haluna2