Пустеля безкінечна снігова
В холодній тиші, що тремтить довкола,
Байдужа і немовби нежива,
Сліпучо-гола.
Та відчуваю в ній зухвалу міць,
Фатальну, грізну в білому просторі,
Яку зима тримає силоміць
У сні-простої.
Коли ж одпустить – здичавілий рев
Буранами підійме світ до неба.
Метатиметься, як гігантський лев,
Хмільна потреба.
І видихнеться… Вляжуться сніги
Впокорені, замислені і гожі,
Вже не буяни, вже не вороги –
На обрус схожі…
3.02.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640989
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.02.2016
автор: Вячеслав Романовський