Зимовий степ

       
Пустеля  безкінечна  снігова
В  холодній  тиші,  що  тремтить  довкола,
Байдужа  і  немовби  нежива,
Сліпучо-гола.

Та  відчуваю  в  ній  зухвалу  міць,
Фатальну,  грізну  в  білому  просторі,
Яку  зима  тримає  силоміць
У  сні-простої.

Коли  ж  одпустить  –  здичавілий  рев
Буранами  підійме  світ  до  неба.
Метатиметься,  як  гігантський  лев,
Хмільна  потреба.

І  видихнеться…  Вляжуться  сніги
Впокорені,  замислені  і  гожі,
Вже  не  буяни,  вже  не  вороги  –
На  обрус  схожі…  

3.02.2016.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640989
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.02.2016
автор: Вячеслав Романовський