Починаєш відчувати, що «ти не один»


[b]Музичний  альманах[/b]
[u][i][b]«Октава»[/b][/i][/u]
[i][b]Видавництво  «Склянка  Часу»[/b]  [/i]
Канів  –  2016



В  другому  випуску  музичного  альманаху  «Октава»  виданого  за  сприяння  журналу  «Склянка  Часу»    чимало  цікавих  матеріалів.  Тут  є  матеріали    про  популяризацію  самодіяльної  авторської  пісні  та  співаної  поезії    аматорами  Харкова,  про  збереження  музичного,  пісенного  творчого  доробку  тих,  кого  вже  нема  з  нами  (спогад  про  Львівську  оперну  і  камерну  співачку  Іру  Маланюк,  якій  мало  б  виповнитись  97  років).  Та  в  основному,  якщо  в  першому  випуску  «Октави»  було  чимало  сюжетів  про  аматорське  музичне  життя,  то  в  другім  випуску  мова  йде  про  професіоналів,  але  тих,  що  своїм  ентузіазмом  старалися  зробити  більше  ніж  від  них  вимагалося:
–Професійний  київський  композитор  Ігор  Тилик  пише  музичний  твір  на  церковний  канонічний  текст  «Покаянія».  
–Професійні  артисти  і  музичні  педагоги  з  Хмельниччини  Євген  і  Вадим  Гжегожевські  започатковують  музичні  фестивалі,  телепресцентр.  
–Джазовий  піансіт  Ярослав  Гринишин  з  Тернопільщини  розробив  методику  викладання  джазової  імпровізаціїї  в  музичній  школі.  
–Диригент-хормейстер  Володимир  Байкін  з  Канева  стає  ще  й  композитором-піснярем.  
–Криворізький  рок-музикант  Андрій  Комісаренко  став  викладачем  кафедри  філософії,  щоб  займатися  філософськими  проблемами  музики  і  музичного  мислення.
–  Іван  Бідак  диригент  хору  з  Харкова  виховав  цілу  плеяду  співаків.  
–Киянин  Ярослав  Чорногуз  –  Соліст  Національної  заслуженої  капели  бандуристів  імені  Г.  Майбороди  –  роширив  свій  творчий  музичний  діапазон,  розвиваючи  жанр  українського  шансону,  він  намагається  повернути  цьому  терміну  його  справжнє  значення  сюжетної  пісні  і  відмежуватися  від  спотворень  жанру  [b]«російським  шансоном»[/b].
Великим  «плюсом»  є  те,  що  в  збірці  є  посилання  на  сайти  і  адреси  де  можна  послухати  чи  подивитись  доробок  представлених  музикантів.  Також  збагачують  зміст  збірки  фотографії    і,  звичайно,  ноти.
Збірка  видана,  можна  сказати,  методом  [b]самвидаву[/b]  –  тобто  за  кошти  дописувачів  при  організаційній  підтримці  і  допомозі  Ірини  і  Олександра  Апалькових.  Тому  бажати  більш  чіткого  тематичного,  жанрового  чи  регіонального    форматування  при  такому  стані  речей  не  доводиться.  Бо  у  нас  поки  що  все  поставлено  з  ніг  на  голову  –  свою  «музику»,  пропонує  той,  хто  платить.  А  має  бути  навпаки  –  «хто  замовляє  музику  –  той  і  платить».  
Адже  без  державного  заохочення  в  нашому  музичному  і  культурному  простору  просто  немає  шансів  сформуватись  і  витримати  конкуренцію  із  зарубіжним.
Поява  нотного  збірника,  пісенника,  критичної  розвідки,  цікавого  музичного  огляду,  чи  просто  присутність    пісні  в  теле-  чи  радіо-ефірі  –  це  не  завжди  відображення  зацікавленості  публіки  чи  «потрапляння  в  формат»,  це  також  результат  наполегливої  роботи  промоутерів  артиста,  митця,  його  музична  репутація  і  медійна  вага.  З  музичною  репутацією  музикантів  усе  в  Україні  неоднозначно:    за  відсутності  інституту  музичної  критики  мірилом  профпридатності  часто  слугує  публічність.  Радіостанціям,  як  правило,  байдуже,  чи  назбирається  хоча  б  500  людей,  готових  заплатити  за  шоу  артиста,  що  ротується.  Ротацію  визначає  оплачена  сума  коштів.  Тому  в  країні  фактично  відсутні  медіаможливості  для  розвитку  української  музики.
Тому  значення  виходу  чергового    випуску  музичного  альманаху  «Октава»  важко  переоцінити.Людям  доводиться  самим  створювати  власний  життєвий  простір,  в  якому  можна  творчо  самореалізуватись,  займаючись  улюбленою  справою,  спілкуватись  з  людьми,  яким  довіряєш  і  симпатизуєш.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641065
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.02.2016
автор: Віктор Ох