Щовбиться безум
в лячистих
верцадлах —
крізь зойку зойк
завмерла тятива
і жежко так
в згасаннях
серцевкрадних —
тріпоче гнів…
і роз’ятривсь
дев’ятий вал.
Збомжілі тіні
шаландають
і падають
на дно твоїх безпомічних
журбин,
а змови никають
снами шоколадними
в шифоні мокрім осені
з ажуром
бинд.
Знімілись досвіти…
дощі бродячать…
ґаздує тиша ув аортах серенад…
ридає вкрадьки туга
немудряча
посеред
знад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2016
автор: *SELENA*