***
Розхристана, в сорочці білій-білій,
здригаючись, заламуючи руки,
шаленим кроком та нервовим рухом
зима терзала душу власну в тілі.
Немов кістки відьмацькі, торохтіли:
шибки, гілля, паркани, — як до згуби!
Зима сміялась! Вишкір білозубий
здававсь безумним, здався навіть хтивим!
Потворна дійсність нагло б'є по ребрах
(несамовито) — о середньовіччя!
Штовхала в спину, рвалась до обличчя —
зима не відпускала йти до тебе.
січень 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641271
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 04.02.2016
автор: Надія Позняк